Я вижу злато меж листвой зеленой,
Меж туч пушистых - неба синеву...
О чем-то напевает ветер в кронах
Бросая пожелтевший лист в траву.
Проходит все, что видим, слышим, знаем,
И по спирали жизнь уходит ввысь
У тех, кто с Богом ни чуть-чуть, ни краем,
А кто отдал Ему всецело жизнь.
А здесь, к чему душой не прикоснешься,
Становится все порохом земли.
Но все-равно душой к земному рвешься,
Купашься как птица та в пыли.
Зачем такие жертвы на пустое,
На то, что обворовывает дух?
Потом пустыня снова томит зноем
Злых обстоятельств, замыкая круг.
Распластан ниц перед Престолом Божьим,
Но сомкнуты уста... О чем сказать,
Когда Господь сражаясь с ада ложью
От зла меня пытался удержать?!
Изрешетили сердце вражьи стрелы...
Я взрослая - так думала тогда.
Но опыт мал, сражалась неумело
И вот, легко совсем пришла беда.
О если бы не Бог!.. Всесильный Отче,
Ты милости не отнял от души...
Сгущались непрерывно краски ночи,
А Ты уже рассеять их спешил!
Еще одна страница моей жизни
Перевернулась под Твоей рукой.
Все хлынувшие в душу катаклизмы
Переживал Ты, Господи, со мной.
Я падала, но в том училась жить,
Не просто жить - за истину держаться.
И непрестанно ею дорожить,
Чтоб в прошлое уже не возвращаться.
Не то, что я хочу, что хочет - Он,
Мой Бог и Царь, что днем и ночью рядом!
Земная жизнь - всего лишь краткий сон,
А вот проснуться - в Небе сердцу надо!
Коц Валентина,
пгт.Широкое Украина
Мне очень нравится место Священного Писания из книги Притчи: "Судьба человека – от Господа" (29:26). Наверное, если бы мы были сценаристами собственной судьбы, мы бы или всё, или многое в ней написали по-другому. Но так как сценарий её пишет Бог, нам приходится смиряться с определениями Высшего Разума.
Моё появление в этот мир по воле Его было в тихий летний вечер 1978 года. Так много и так мало прошло времени с тех пор, но, сколько пережито, прочувствованно, выплакано за этот период... Хотя, конечно, радость тоже сопровождала дни моей земной жизни... Пишу, как бы в прошедшем времени, о том, что уже осталось за спиной... А будущее сокрыто в ладонях Божьих, и мне ещё предстоит его принять и пройти...
Я благодарю Бога за свой недуг – это бремя, которое я несу почти на протяжении всей своей жизни!.. Благодарю за дарованное спасение и прощение грехов чрез Голгофскую искупительную жертву Господа Иисуса Христа!.. Благодарю за все преподанные Им уроки в этом положении, чему Он учил и учит моё сердце, и какие жизненно важные истины кропотливо, без суеты и спешки, вкладывает в него!..
Благодарю за возможность писать стихи... хотя никогда не считала себя талантливой... Просто Бог дал возможность изливать свои чувства, мысли, размышления разного рода и переживания на бумагу, чтобы душа не стала пеплом и не рассыпалась от множества испытаний на пути.
А ещё, я безмерно благодарна Богу за друзей, посланных Им на мой путь!.. У людей бывают в жизни разные виды ценностей, то, чему они отдают предпочтение и как смотрят на разные вещи или строят отношения друг между другом, но настоящие друзья – это сокровище, это дар, это милость Небес, когда они есть!..
Если бы не мои друзья, никогда бы не было и этой страницы... а так у всего есть своё начало... Когда-то это начало по воле Божьей положила сестра во Христе Валентина Татевосян, потом эстафету подхватила сестра Людмила Бойко, а за ней, с большим усердием колоссально потрудилась с моими стихами сестричка Вера Кербс...
Стихи живут, потому что так было угодно Господу, и желание моего сердца, чтобы этот очень скромный и простой труд, приносил славу Богу и назидание (пусть даже маленькое) тем, кто будет их читать!
С искренностью ко всем, Валентина Коц.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Для детей : Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.
